ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО БІЗНЕСУ

ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Кудлаєва Наталія Вікторівна,

к.е.н., ст.викладач

Буковинський державний фінансово-економічний університет,

м. Чернівці

Ефективність управління господар-ською діяльністю суб’єкта малого підприємництва  й стратегія його розвитку на майбутнє насамперед залежать від належним чином сформованої облікової політики.

Вперше рекомендації щодо встановлення облікової політики підприємств, у т.ч. і малих, викладено у Листі Мінфіну №31-34000 від 21.12.2005 р., в якому, зокрема, зазначено, що «прийнята облікова політика підприємства повинна бути оформлена розпорядчим документом, який розробляється виконавчим органом управління підприємством та погоджується з власником чи затверджується ним» [5]. Таким розпорядчим документом може бути наказ, розпорядження, положення тощо.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Національного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Загальні вимоги до фінансової звітності» облікова політика представляє собою «сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності» [4; 2].

Останній нормативний акт, був затверджений наказом Міністерства фінансів від 27.06.2013 р. № 635, і це Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства [1]. Вищевказаний нормативний акт передбачає, що «Методичні рекомендації можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм господарювання і форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності)» [1]. Тобто, суб’єкти малого підприємництва також застосовують вищевказані Методичні рекомендації.

Отже, на перший погляд, на законодавчому рівні в цілому питання формування облікової політики суб’єктів малого підприємництва вирішені. Однак, реалії сьогодення свідчать про інше, адже на формування облікової політики впливає низка факторів, які неможливо врахувати в усіх нормативних актах. Саме тому, погоджуємось з думкою Олійник Я.В., яка зазначає, що «облікова політика у межах підприємства є не тільки керівництвом з організації і ведення обліку з метою оптимізації облікового процесу, але й вагомим аргументом для вирішення господарських спорів» [3, c. 210].

Таким чином суб’єкт малого підприємництва повинен прийняти правила та методи організації і ведення обліку, за допомогою яких можна отримати найбільш об’єктивну, корисну і своєчасну інформацію про його діяльність з метою внутрішнього управлінського використання та публічного представлення. Облікова політика підприємства є тим важливим засобом, завдяки якому існує можливість розумного поєднання державного регулювання і власної ініціативи суб’єкта малого підприємництва в питаннях організації та ведення бухгалтерського обліку.

Облікова політика підприємства має ґрунтуватися на принципах, передбачених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: «обачності, повноти висвітлення, автономності, послідовності, неперервності, нарахування та відповідності доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної собівартості, єдиного грошового вимірника, періодичності» [4].

Опрацювання теоретичних засад, організаційних і методичних положень облікової політики різних суб’єктів господарювання дозволять сформувати наказ про облікову політику, за двома напрямами: методичним (систематизація процедур визначення, оцінка залежно від джерела надходження, напрямку використання та класифікації) та організаційним (порядок формування облікового забезпечення операцій), що дозволить підвищити якість облікової інформації в управлінні малим  підприємством.

Одним із питань, які доцільно розглянути при визначенні облікової політики суб’єкта малого підприємництва є визначення її складових. Так, в сучасній економічній літературі існуючий підхід до виділення складових облікової політики передбачає наступну їх структуризацію: методична, організаційна та технічна. Кожна складова облікової політики підприємства, яка відповідає рівню системи бухгалтерського обліку, об’єднує специфічні для неї об’єкти, за якими існують альтернативні варіанти – елементи. Формування організаційної складової передує формуванню методичної та технічної складових і включає об’єкти, які покликані забезпечити взаємозв’язок при організаційній побудові облікових підрозділів, визначення їх місця в управлінській та виробничій структурі підприємства.

Формування облікової політики суб’єкта малого підприємництва проходить кілька етапів:

1) встановлення предмета облікової політики для суб’єкта малого підприємництва з врахуванням  всіх існуючих об’єктів бухгалтерського обліку;

2) визначення умов, явищ і процесів, які впливають на розробку облікової політики;

3) аналіз загальновизнаних припущень у побудові облікової політики з погляду виявленої на минулому етапі сукупності факторів;

4) вибір способів ведення обліку для даного підприємства;

5) оформлення облікової політики у вигляді наказу, розпорядження.

Таким чином, основна інформація, яку повинна містити облікова політика, - це опис принципів оцінки статей фінансової звітності суб’єкта малого підприємництва та вибір одного із запропонованих П(С)БО методів обліку, яких слід неухильно дотримуватися, щоб забезпечити  достовірність показників.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо формування облікової політики Наказ про облікову політику суб’єкта підприємництва, у т.ч. і малого, насамперед повинен включати:

- методи оцінки вибуття запасів;

- періодичність визначення середньо-зваженої собівартості одиниці запасів;

- порядок обліку та розподілу транспортно-заготівельних витрат;

- вартісні ознаки предметів, які входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

- методи амортизації необоротних активів;

- порядок переоцінки необоротних активів;

- методи обчислення резерву сумнівних боргів;

- перелік створюваних забезпечень майбутніх витрат та платежів;

- перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

- перелік та склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

- поріг суттєвості щодо окремих об’єктів обліку;

- періодичність відображення відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов’язань [1].

Також доцільно до розпорядчого документа, який визначає облікову політику підприємства, включати також питання:

- обрання форми ведення обліку та форми організації обліку;

- використання загального чи спрощеного плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу та зобов’язань,

- порядку складання фінансової звітності (загальної чи спрощеної).

Перераховані вище складові лежать в основі розробки та впровадження на підприємстві своєї облікової політики, недотримання яких без достатніх на те підстав може викривити інформацію про фінансово-майновий стан підприємства, результати його діяльності і, за визначених умов, може трактуватись як неправильне ведення бухгалтерського обліку.

Підтримуємо думку Яцишин С. Р., що «процес формування облікової політики – це можливість, яку надає закон суб’єкту господарювання самостійно провадити у межах правового поля облікову діяльність, яка охоплює сукупність принципів, методів та процедур здійснення первинного спостереження, аналізу, поточного групування, підсумкового узагальнення фактів господарської діяльності, складання та подання фінансової звітності. Ці процеси підпорядковані економічній політиці держави і мають сприяти підвищенню її пріоритету на міжнародному рівні» [6, c. 463].

Отже, зміст облікової політики оформлюється спеціальним наказом про облікову політику, за розробку і формування якого несе відповідальність головний бухгалтер підприємства. Після затвердження керівником підприємства наказу про облікову політику він набуває статусу юридичного документу. Наказ про облікову політику підприємства – це головний документ, який використовується обліковою службою суб’єкта малого підприємництва протягом усього періоду його діяльності для відображення кожної операції в обліку. Основний зміст облікової політики визначається стратегією сталого розвитку підприємства та завданнями, визначеними власниками.

Список використаних джерел:

1.     Методичні рекомендації щодо формування облікової політики: Наказ Міністерства фінансів України від 27.06.2013 р. № 635[Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://zakon.rada.gov.ua.

2.             Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1  «Загальні вимоги до фінансової звітності»: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 р. № 73 [Електронний ресурс] – Режим доступу:  www.rada.gov.ua.

3.              Олійник Я.В. Методичні аспекти облікової політики підприємств // Менеджмент. – 2012. - № 721. – С. 206-211

4.     Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16 липня 1999 року № 996 – ХІV зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

5.     Про облікову політику: Листі Міністерства фінансів України №31-34000 від 21.12.2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://minfin.kmu.gov.ua/control/uka.

6.               Яцишин С. Р. Облікова політика: формування та контроль за її дотриманням // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. – 2011. - №36. – С. 462-465.