АНАЛІЗ СТАНУ ТА
СУЧАСНОГО НАУКОВОГО ДОРОБКУ З ВИПЕРЕДЖАЮЧОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
Галушка Віта
Юріївна,
Аспірантка Академії муніципального управління
Державне
управління як галузь наукових досліджень і дисципліна спеціалізації з'явилася в
нашій країні порівняно недавно, в середині 90-х рр. і за два десятиліття
еволюціонувала від переосмислення класичних концепцій теорії інформаційної
держави. В останні роки в Україні зростає інтерес до сучасних досягнень у
державному адмініструванні, оскільки підготовка кваліфікованих професійних
держслужбовців стає настійною вимогою часу.
«Випереджаюче
управління», «випереджаюче навчання», «випереджаючі дослідження»... - ці
терміни стали одними з найбільш вживаними
на початку XXI століття. Аспіранти і докторанти захищають за цими темами
дисертації, письменники пишуть книги, проводяться тренінги в середовищі
бізнесу. Посилання на джерела рясніють іменами американських авторів – і це вже
стало доброю традицією і показником компетентності менеджерів та викладачів
менеджменту – знання американських досягнень у теорії та практиці управління.
Серед
теоретиків, науковців, які досліджують проблеми, розвиваючих філософію і теорію
випереджаючого управління називаються такі імена, як J. A. Clair, H. G. Becker,
P. Drucker, G. Haberland та ін. А саме основоположниками теорії державного
управління вважаються С. Вільсон, Ф. Гуднау і М. Вебер. Найбільш відомими напрямами в теорії державного управління в
першій половині ХХ ст. були «класична школа»
(Л. Уайт, Л. Урвик, Д. Муні, Т. Вулсі) і неокласична «школа людських
відносин» (М. Фоллет, А. Маслоу, Е. Мейо, У. Мерфі). Сучасний етап у розвитку
державного управління характеризується прагненням до створення універсальних
теорій. Виникли такі напрямки, як біхевіоризм (Р. Саймон, Д. Макгрегор, Ф.
Герцберг, Д. Томпсон), структурний функціоналізм, системний та ситуаційний
підходи до наукових досліджень в галузі державного управління (Р. Мертон, Т.
Парсонс, Ф. Фукуяма). Проблеми розвитку соціальної відповідальності знайшли
відображення в наукових роботах Т. Хайнеса, Л. Девіса, Б. Каліські, Т. Росса та
ін.
Про способи,
методи, резерви, засоби приведення
держави у «випереджаючий стан» багато пишуть як у нашій державі, так і за
кордоном. Пишуть сьогодні і, мабуть, будуть писати в подальшому. Досить вагомо,
щоб особи, від яких залежить прийняття рішень по всім аспектам розвитку
державного управління, були зацікавлені в тому, щоб вивчати та усвідомлювати
наукову інформацію. Необхідний налагоджений процес удосконалення державного
управління. Він представляє собою підсистему в державному управлінні з певними
цілями, предметом, принципами та організацією, зміст якої полягає в наданні
державному управлінню як системному суспільному явищу спроможності
самоперетворення, саморозвитку, самовдосконалення.
В
сьогоднішніх умовах випереджаючий
розвиток державного управління є гарантією не тільки забезпечення гідного місця
країни в міжнародних відносинах, реалізації переваг окремих суб'єктів
економічної, соціальної, політичної життя в глобалізованому світі, але й
засобом збереження і виживання людства у зв'язку з негативним антропогенним
впливом на навколишнє середовище, скороченням невідновлюваних традиційних ресурсів
і т. ін.
Теоретики
державного управління розглядають економічні проблеми у взаємозв'язку з
соціальними, політичними, правовими, етичними та іншими аспектами соціального
буття. Проте комплексний підхід до вивчення можливостей вдосконалення
державного управління з точки зору його взаємозв'язку з соціальною
відповідальністю особистості, бізнесу, держави і суспільства залишається
недостатньо розробленим, що підтверджує актуальність та своєчасність
проведеного дослідження.
Суб'єкти
управлінських відносин реалізують свої владні повноваження за допомогою різних
засобів. Від правильного вибору засобів і його обґрунтованості залежить
ефективність впливу на суспільні процеси і поведінку людей, інакше цей вплив
залишається «декоративним», хоча й володіє потужним потенціалом.
Управління є
також особливою соціальною функцією, яка виникає з потреб цього суспільства.
Вона супроводжує всю існуючу історію суспільства, при цьому набираючи
політичного особливого характеру і
відповідних форм у самому суспільстві з соціальним розшаруванням. При аналізі
всієї сутності державного управління ніяк не можна не брати до уваги його
політичний аспект. Але, водночас, цей фактор не повинен применшувати своє
призначення управління, тобто відсувати на задній план окремі питання техніки та
технології всього управління, які ведуть до упадку його ефективності.
Впровадження
удосконалених методів державного управління, заснованих на філософії та логіці
випереджаючого розвитку, а також прориви в методології та методах
макроекономічного менеджменту, створює необхідні умови для формування нової
якості відносин держави з суспільством та бізнес-структурами, базис яких
закладається через інститут довіри до влади [2, с. 12-14]. Даний тип розвитку
націлений на концентрацію ресурсів (економічних, політичних, природних,
людських) по забезпеченню реалізації можливостей, непомічені в попередні
періоди і виникають на кожному конкретному історія методичному етапі розвитку
країни і суспільства, для вирішення «надзавдань» технологічного, наукового,
освітнього та соціального напрямків.
Випереджальний
розвиток державного управління не віддільний від економічного розвитку, що переважно базується
на різкому нарощуванні інноваційної активності для створення нових можливостей
економічного зростання і «запасу домінування» економічної системи країни у
світовій економіці. Одночасно, як ми вважаємо, випереджальний розвиток створює
передумови для вдосконалення всіх сфер людської діяльності і дозволяє країнам
вирішувати надзавдання в полі реалізації стратегічних суспільних потреб.
Одним із
головних моментів випереджуючого державного управління на думку зарубіжних
дослідників є децентралізація влади.
Розглядаючи
моделі державного управління країн з різним рівнем довіри (США, Англія,
Франція, Німеччина, Японія, Росія, КНР, КНДР та ін.), Ф. Фукуяма підкреслює, що
в сучасних умовах економічне благополуччя суспільства більшою мірою
визначається не фінансовими факторами, а довірою як здатністю людей
об’єднуватися поза межами сім’ї і без допомоги держави. Він показує роль
сімейних відносин та виховання, релігійних організацій та інших соціальних
інститутів, розкриваючи важливість довіри як чинника, що з'єднує всі соціальні,
економічні та політичні аспекти в єдину систему. На думку Ф. Фукуями, більш
успішні держави (США, Німеччина, Японія) відрізняє високий рівень довіри. У
менш успішних країнах (Росія, Китай, Франція) низький рівень довіри призводить
до того, що бізнес ведуть сім'ї або держава, а асоціації середнього рівня
(громади, товариства, кружки) не розвинені. Посилення недовіри між людьми з
одночасним спадом довіри до суспільних інститутів призводить до формування
«великого розриву» – зростання стану аномії, обумовленого деформацією
(руйнуванням) старих і незавершеністю визначення нових норм, що призводить до
фрагментації суспільства, перетворюючи його в «натовп одинаків» [6]
Професор Р. В.
Атаманчук зазначає, що цільова орієнтація удосконалення державного управління
полягає в тому, щоб: створити максимально досяжну відповідність змісту керуючих
впливів органів державної влади та місцевого самоврядування потребам і
закономірностям керованих об'єктів; формувати найбільш ефективні і раціональні
взаємозв'язки між керуючими компонентами держави і керованими об'єктами, а
також суб'єктами інших видів управління;
підтримувати в оптимальному стані (з суспільної і економічної точок
зору) організаційну структуру державного управління; сприяти постійному
абсолютному і відносному зменшенню суспільних витрат на управління;
збільшувати ефективність форм, методів й
інших елементів державно-управлінської діяльності [1, c. 23].
Отже, обов’язково необхідно визначити та
впровадити, або запропонувати до подальших нових наукових досліджень нову
систему суспільних регуляторів інтеграційного трансформаційного процесу, що
буде здійснюватись в системі всього державного управління в Україні.
Список використаних джерел:
1.
Атаманчук
Г. В. Теория государственного управления: курс лекций / Г. В. Атаманчук. – Изд.
2-е, доп. – М.: Омега-Л, – 2004. – 320 с.
2.
Гриценко
А. А. Інститут довіри в координатах економічного простору-часу: монографія / А.
А. Гриценко, Т. І. Артьомова, Т. О. Кричевськa. – К. : Інститут економіки і
прогнозування НАН України, 2012. – 212 с.
3.
Державне
управління / за ред. А. Ф. Мельник. – К. : Знання-Прес, 2003. – 343 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар