СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Скоріков Владислав Вікторович,

аспірант ДРІДУ НАДУ при Президентові України

Одним із перспективних напрямків реформування сфери державного управління в Україні є розподіл відповідальності в теорії та практиці організаційного розвитку органів державної влади. Він передбачає чітке розмежування функцій, завдань, повноважень, компетенції та необхідних для їх виконання ресурсів між рівнями державної влади, державними установами, їх структурними підрозділами та посадовими особами державної служби таким чином, щоб унеможливити дублювання в державному управлінні. При цьому кожен державний службовець повинен мати всі повноваження та ресурси для прийняття державно-управлінських рішень в рамках власних службових обов’язків і нести чітко визначену відповідальність за їх неналежне виконання.

Розрізняють декілька видів відповідальності державних службовців: дисциплінарну, цивільно-правову, соці-альну, адміністративну та кримі-нальну.

У зв’язку із стрімким розвитком суспільства та вектором розвитку України, як Європейської держави із сервісним напрямком реформування державної служби набирає все більшої актуальності питання саме соціальної відповідальності державних службовців. Соціальна відповідальність державних службовців є не лише чинником розбудови державної служби, а й сприяє суспільній згуртованості. Активні, відповідальні громадяни об’єднуються в громади задля спільної мети – розвитку суспільства, контролю за владою, зростання добробуту, утвердження справедливості, захисту людських прав і свобод та інше. Саме тому в процесі модернізації українського суспільства роль та актуальність соціальної відповідальності державних службовців займає першочергове місце. Довіра суспільства до держави – це довіри суспільства до органів державної влади, яка останнім часом має не достатньо високий рівень (війна, безробіття, нестабільний рівень економіки, недостатній рівень соціальних послуг, низький рівень доходів, непомірні ціні на першочергові потреби та інше).

Вирішальну роль у процесі розбудови демократично-відповідального суспільства відіграють здібності людини, її моральний і культурний розвиток. Тому завданням свідомої людини є робота над удосконаленням власного внутрішнього світу. Отже рівень розвитку здібностей державного службовця, усвідомлення його особистісної відповідальності визначає ефективність розбудови державної влади та її інститутів.

Доведено, що із зростанням масштабності завдань реформування і модернізації державного управління та вимог до його службовців зростає й роль відповідальної поведінки та діяльності всіх суб’єктів таких відносин.

Прийняття нового Закону України “Про державну службу” (далі – Закон), який набирає чинності з 1 травня 2016 року, є однією із найважливіших позицій коаліційної угоди, програми діяльності уряду, міжнародних зобов’язань України. Перед набранням чинності Закону його чекає техніко-юридичне доопрацювання. Повинні бути проведені системні зміни в підзаконних актах. Після Закону має бути ухвалена і стратегія комплексної реформи. Кабмін має провести оцінку, які органи є непотрібними, а які державні органи та комісії дублюють функції одне одного. Має бути проведене і масове скорочення держслужбовців, які працюють не фахово, підозрюються у корупційних  злочинах чи підпадають під люстрацію. З прийняттям цього Закону та підзаконних нормативно-правових актів підвищується рівень соціальної відповідальності державних службовців під час практичного виконання публічної, професійної та політично неупередженої діяльності.

Соціальна відповідальність інститутів держави та державних службовців реалізується у їх повсякденній діяльності в різних галузях державного управління, однак в найбільш концентрованому вигляді вона проявляється при здійсненні ними заходів соціальної політики держави.

У розрізі соціальної відповідальності органів державної влади державним службовцям мають бути притаманні якості, які забезпечать ефективність їх управлінської діяльності та якість надання управлінських послуг. Основою такої моделі є особистісні здібності державних службовців. Серед головних здібностей до управлінської діяльності варто виокремити:

професійні навички управлінця, що характеризуються готовністю легко вступати в контакт, легко викликати позитивні емоції у співрозмовника, професійну чуйність, здатність сприймати та розуміти проблеми іншої людини, здатність позитивно впливати на іншу особу, здатність та можливість володіти собою, зберігати самоконтроль, здатність швидко вирішувати проблемі ситуації, показувати високий рівень стресостійкості у будь-якій ситуації та за наявності будь-яких видів провокацій.

В процесі виконання, покладених на державних службовців, обов’язків вони потрапляють у сферу суспільних відносин, в якій отримують колосальний рівень стресу, результатом якого стає психоемоційне та фізичне виснаження особи. Незважаючи на це та поетапне підвищення вимог до державних службовців, з професійної точки зору, протягом великого проміжку часу вітчизняними науковцями спостерігається невідповідність між об’ємом покладених обов’язків на суб’єктів державної служби та виміром заохочення за належне їх виконання, а саме – тенденція до пониження рівня заробітної плати (на теперішній час майже 80% державних службовців отримують заробітну плату у розмірі близько 2500 гривень).

Спираючись на праці вітчизняних науковців, зокрема М.М.Логунової, ми поділяємо думку, що державна служ­ба як складний і специфічний вид управлінської діяльності висуває різноманітні вимоги до державних службовців залежно від посад, ха­рактеру та змісту роботи, яку вони виконують. Це – широкий набір професійних, організаційних, мо­рально-етичних, культурних якос­тей, норм і принципів поведінки, з яких складається образ державного службовця, культура його управлі­нської діяльності та його соціальна відповідальність.

В свою чергу, незважаючи на негативні аспекти сьогодення, кожен посадовець повинен відчувати відповідальність за свої дії чи бездіяльність перед суспільством, діяти в інтересах розвитку держави, сфери державного управління та безпосередньо підрозділу, в якому він виконує покладені на нього обов’язки, й докладати максимум зусиль для вирішення нагальних потреб суспільства.

Список використаних джерел:

1.        Етико-психологічні засади ділового спілкування: Навч. посіб./Уклад. М.М.Лагунова. – К.: Вид-во НАДУ, 2007. – 36 с.

2.        Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/newsnpd.

3.        Про державну службу: Закон України  від 10.12.2015 № 889-19 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/889-19.