ДОБРОВІЛЬНЕ ТА ОБОВ’ЯЗКОВЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ
Розумик Степан
Ярославович
Студент 3 курсу спеціальності «Фінанси і кредит»
Громова
Анастасія Євгенівна
Асистент кафедри фінансів
Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ
У
статті розглянуто створення ефективної системи охорони здоров’я, проаналізовано
досвід інших країн, визначено стан добровільного та обов’язкового медичного страхування в державі та
перспективи їх розвитку, наведено пропозиції щодо покращення стану медичної
сфери в Україні за рахунок комплексних підходів, що застосовуються у країнах з
схожою системою охорони здоров’я.
Ключові слова:
система охорони здоров’я, ефективність системи, якість медичних послуг,
добровільне страхування, обов’язкове страхування.
В
статье рассмотрено создание эффективной системы здравоохранения,
проанализирован опыт других стран, определено состояние добровольного и
обязательного медицинского страхования в государстве и перспективы их развития,
приведены предложения по улучшению состояния медицинской сферы в Украине за
счет комплексных подходов, применяемых в странах с похожей системой
здравоохранения.
The article describes the creation of an effective
health system, analyzed the experience of other countries, determined the
status of voluntary and compulsory health insurance in the state and their
development prospects, presented proposals for improvement of medical sphere in
Ukraine at the expense of integrated approaches applied in countries with
similar healthcare systems.
Key
words: health
system, system efficiency, quality of care, voluntary insurance, compulsory
insurance.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її
зв’язок із важливими науковими чи практичними завдан-нями. В Україні протягом останніх років невирішеним
залишається питання реформування системи охорони здоров’я. Обмеженість фінансових ресурсів держави
призводить до низької якості медицини, відсутності оновлення
матеріально-технічної бази лікувальних закладів, що негативно впливає на рівень життя
українських громадян. Назрівають значні зміни, які зможуть привести стан
української медицини до оптимального рівня. Наразі ми намагаємося орієнтуватися
на системи розвинених країн Західної Європи та світу, де рівень охорони
здоров’я є набагато вищим. Необхідно найближчим часом переглянути процес
здійснення видатків на фінансування медичних послуг та змінити фінансове
забезпечення системи охорони здоров’я за
рахунок впровадження медичного страхування у двох його формах: добровільній та
обов’язковій.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, виділення
невирішених раніше частин загальної проблеми. Серед наукових
досліджень щодо проблеми медичного страхування в ринкових умовах можна виділити
праці таких зарубіжних та вітчизняних вчених: А.Аркінсон, В.Базилевич,
Дж.Р.Болл, Ю.Гришан, С.Осадець, А.Загородній, Р.Пікус, І.Яковенко, Н.Приказюк,
Б.Надточій, Г.Тлуста, Н.Внукова та інші.
В.Базилевич
зауважує: «Україна, здійснюючи ринкові трансформації в цій галузі, прагне
сформувати змішану бюджетно-страхову систему фінансування охорони здоров'я».
Г.Тлуста, в свою
чергу, вважає, що для подальшого поширення медичного страхування в Україні
необхідно реформувати систему охорони здоров’я шляхом поєднання обов’язкового й
добровільного медичного страхування.
Та, враховуючи
складну економічну, соціальну і політичну ситуацію в Україні, реформування
медичної галузі не може застосовуватися в
одному напрямку, а включати різні підходи, які є прийнятними саме для
української економічної моделі.
Мета статті. Метою статті є розгляд добровільного та
обов’язкового медичного страхування у фінансуванні охорони здоров’я України, визначення їхніх переваг та
недоліків та можливості застосування в сучасній економічній системі держави;
визначення найоптимальнішого варіанту для подальшого розвитку медицини та
підвищення рівня життя населення на основі вивчення досвіду впровадження
страхування у країнах Західної Європи та, особливо, країн, що схожі системою
надання медичної допомоги населенню до України.
Викладення основного матеріалу. Важливою ознакою
добробуту населення є здатність держави
забезпечувати охорону здоров’я населення. Розвинуті країни давно зрозуміли, що
економічні успіхи досягаються не за рахунок темпів росту продукції, а за
рахунок підвищення якості життя її населення. Для країн, що формували
бюджетно-податкову політику за таким принципом, негативні наслідки економічної
кризи проявилися значно менше, ніж у порівнянні з країнами, де реформи у сфері
охорони здоров’я та інших соціальних сферах не здійснювалися, а рівень корупції
залишається на дуже високому рівні.
Уряди багатьох країн, розуміючи важливість
системи охорони здоров’я для економіки, через конкретні фінансові інструменти
забезпечили повне охоплення населення високоякісним медичним обслуговуванням,
солідарний принцип фінансування та рівний доступ до медичної допомоги. Разом з
цим у бідних країнах більшість населення, практично, не має такого вибору.
Маючи мізерну заплату, яка навіть не покриває обсяг їхніх фізіологічних потреб
та враховуючи захмарні тарифи на комунальні послуги, такі люди жертвують
здоров’ям заради виховання дітей або піклування про хворих родичів.
У багатьох
країнах Європи за рахунок реформ у сфері охорони здоров’я запроваджено нові
стандарти лікування, визначено чіткий перелік та обсяги гарантованої безкоштовної
допомоги, посилено контроль за бюджетними видатками.
В Україні ж
медична реформа стала об’єктом прискіпливої критики, а пересічні українці часто
взагалі не сприймають її результатів.
Порівняльна
оцінка фінансування сфери охорони здоров’я в окремих країнах Європи за
підсумками 2011 року свідчить, що Україна має дуже слабкі індикатори: один з
найменших показників середньої тривалості життя - 68,1 року, найменші витрати
на одну особу - приблизно 265 доларів, та одне з найбільших навантажень на
домогосподарства щодо фінансування витрат на власне здоров’я (табл. 1).
Таблиця 1.
Порівняльна
оцінка фінансування сфери охорони здоров’я в окремих країнах Європи, 2011 рік
(за даними ВОЗ)
|
Країна
|
ВВП на душу
населення, доларів США
|
Середня тривалість
життя, років
|
Загал. державні
витрати на охорону здоров’я, мільярд доларів
|
Витрати на одну
людину, доларів
|
Частка витрат
домогосподарств на охорону здоров’я, %
|
|
Швеція
|
55158,0
|
80,7
|
50,0
|
5331,0
|
17,0
|
|
Австрія
|
47083,0
|
79,3
|
44,8
|
5280,0
|
16,0
|
|
Польща
|
12538,0
|
76,7
|
35,0
|
899,0
|
23,0
|
|
Чехія
|
18679,0
|
76,5
|
16,0
|
1507,0
|
15,0
|
|
Болгарія
|
7099,0
|
73,2
|
3,9
|
522,0
|
43,0
|
|
Румунія
|
7935,0
|
72,0
|
11,0
|
500,0
|
19,0
|
|
Україна
|
3877,0
|
68,1
|
12,0
|
265,0
|
41,0
|
Вочевидь,
зрозуміло: щоб покращити стан справ, український уряд повинен збільшити витрати
на сферу охорони здоров’я не менш ніж у два рази, при цьому жодним чином не
можна перекладати це питання на плечі простих громадян.
У розвинутих країнах кожні десять
років уряд збільшує витрати на медицину в середньому на один відсоток ВВП. На
сьогодні в країнах Європи ці витрати складають приблизно 7-9 відсотків від ВВП,
а у США близько 15 відсотків. В Україні за підсумками 2012 року загальні
витрати зведеного бюджету - державний та місцеві бюджети - на охорону здоров’я
становили 58,5 мільярдів гривень, що становить близько 4,2% від ВВП. Але слід
також враховувати, що Україна має відносно низький рівень ВВП та безліч питань
щодо цільового використання цих коштів [7].
Державна система
охорони здоров’я пропонує однаковий рівень медичних послуг для всіх груп осіб,
втім, дуже часто ці послуги задовольняють потреби населення не повністю.
Критичний стан
здоров’я громадян пов'язаний насамперед з проблемами у системі охорони здоров’я України. До основних проблем існуючої системи
охорони здоров’я в Україні можна зарахувати:
-
недостатнє
фінансування системи охорони здоров’я;
-
неефективність
структури медичного обслуговування;
-
низька
якість медичних послуг;
-
низька
якість та високі ціни на фармацевтичну продукцію [5, ст. 73].
Недостатнє
фінансування системи охорони здоров’я
вважається однією з основних причин низької якості національної медичної
сфери. На рис.1 зображена динаміка витрат Державного бюджету на охорону
здоров’я, де можна побачити доволі незначне зростання в останні роки.
Проте, більшість
витрат на охорону здоров’я припадає на заробітну плату медичних працівників ,
хоча при цьому середня заробітна плата лікаря становить лише 1600 грн. Звичайно
ж, за такого низького фінансування держава не може забезпечувати належний
медичний захист, тому в безкоштовній системі все частіше з’являються платні
послуги [5, ст. 73].
Усе частіше
обговорюється введення обов’язкового та
добровільного медичного страхування.
За допомогою страхової медицини вирішується питання гарантованості і
доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових
ресурсів у сферу охорони здоров’я.
.
Рис. 1. Витрати
Державного бюджету України на охорону здоров’я у 2011-2015 рр., млрд.грн.
Медичне
страхування є формою захисту інтересів громадян у разі втрати ними
здоров’я з будь-якої причини. За формою проведення медичне страхування може
бути як добровільним, так і обов'язковим. Обом формам властиві свої
переваги та недоліки. Водночас обов'язкове медичне страхування має одну суттєву
перевагу — воно забезпечує регулярність надходження грошових коштів, створюючи
тим самим можливість планування медичної допомоги. У різних країнах залежно від
особливостей розвитку охорони здоров'я надається перевага тій чи іншій формі
медичного страхування. Обов'язкове медичне страхування існує у Франції, Канаді,
Німеччині, Голландії, Швеції, Бельгії та інших країнах. Водночас, наприклад, в Ізраїлі та Швейцарії
переважає добровільне медичне страхування, а обов'язкове державне страхування
поширюється тільки на військовослужбовців та поліцейських [4, ст. 79].
Необхідність
обов'язкового медичного страхування (ОМС) зумовлена потребою громадян в
отриманні гарантованих державою рівня та обсягу медичних послуг, незалежно від
рівня добробуту та соціального стану громадянина. Принципами організації ОМС є
те, що всі громадяни країни незалежно від віку, статі, стану здоров'я,
національності, місця проживання, рівня доходу, соціального становища і т. ін.
мають право на отримання гарантованого державою рівня медичних послуг; для
непрацюючих осіб джерелом внесків до фонду ОМС є загальнодержавні фонди
соціального страхування; а також незалежність рівня страхового забезпечення від
обсягу індивідуальних внесків застрахованого [1].
Таблиця. 2.
Переваги та
недоліки обов’язкового медичного страхування
|
Переваги
|
Недоліки
|
|
· зміцнення фінансової бази за рахунок
обов’язкової системи медичного страхування;
· знаходиться під постійним наглядом держави;
· не має прямого впливу на обсяг медичних
послуг.;
· забезпечує регулярність надходження коштів, що надає можливість планування
медичної допомоги;
· досягнення високого ступеню солідарності,
незалежно від фінансової можливості;
· забезпечення соціального захисту різних
верств населення;
· підвищення прозорості фінансування системи
охорони здоров’я;
· покриття встановленого переліку
фармацевтичних препаратів;
· мотивація й адміністративні механізми підвищення
якості медичних послуг;
· сприяння підвищенню кваліфікації й
відповідальності медиків.
|
· впровадження нового цільового внеску
призведе до додаткового навантаження на фонд оплати праці;
· можливість відхилення платників відрахувань;
· підвищення оплати праці медичних
працівників;
· додаткові витрати на формування структури
системи ОМС і відповідно витрати на утримування інфраструктури й
адміністрування;
· недостатня економічна база;
· недостатня кількість фахівців у сфері
страхового менеджменту;
· ускладнена система розрахунків з
лікувально-профілактичними закладами.
|
Але обов’язкове
медичне страхування потребує значних витрат на
створення нової структури, а також збільшення заробітних плат для
медпрацівників, що при нинішньому стані економіки є важким для застосування та впровадження.
Також в такий спосіб суспільство не може забезпечити надання допомоги у разі
захворювання, лікування якого вимагає надто великих затрат; надання
висококомфортних умов лікування й та ін. Саме тому систему ОМС доповнює система
добровільного медичного страхування (ДМС).
Для ДМС
характерні свої переваги і недоліки, які наведені у табл.3.
Таблиця 3.
Переваги та
недоліки добровільного медичного страхування
|
Переваги
|
Недоліки
|
|
· захист від незапланованих витрат на
лікування;
· можливість забезпечення звичного рівня
споживання;
|
· низька платоспроможність населення;
· низький рівень страхової культури громадян;
|
|
· гарантія вчасного отримання необхідних
послуг
· принцип страхової еквівалентності –
застрахований одержує ті види медичних послуг і в таких рамках, у яких і була
сплачена страхова премія.
|
· страхового менеджменту;
· недостатня кількість фахівців у сфері;
· недостатній або відсутній контроль держави;
· відсутність забезпечення соціального захисту
різних верств населення.
|
Результатами
придбання такої страховки (ДМС) особою є:
1) Захист від
незапланованих витрат на лікування;
2) Можливість
забезпечення звичного рівня споживання;
3) Гарантія вчасного
отримання необхідних послуг.
Статистичні дані
щодо внесків ДМС у
загальну суму витрат
на охорону здоров’я
у різних країнах світу
свідчать, що за
рахунок ДМС фінансується більше
10% витрат, пов’язаних з охороною здоров’я (рис. 2).
Тобто ДМС є важливим фактором у сфері надання медичних послуг.
Рис.2 Країни, в
яких ДМС становить більше 10% витрат на охорону здоров’я
(2013 р.)
Реформування
системи охорони здоров’я пов’язують із двома можливими сценаріями: впровадження
страхової медицини та удосконаленням існуючої системи.
Розвиток
недержавної системи охорони здоров’я (наприклад, як у США) в Україні наразі
неможливий через низьку
платоспроможність та менталітет населення. Тому для України найбільш
оптимальним буде перехід від системи охорони здоров’я з державним фінансуванням
до системи, яка базується на соціальному медичному страхуванні, як зробили
переважна кількість країн Центральної й Східної Європи, СНД [6, ст. 65].
Україна може
скористатися досвідом функціонування та розвитку ДМС в Латвії через схожість
сформованих систем охорони здоров’я.
Одним зі шляхів вирішення проблемної ситуації може бути зміна щодо
зобов’язань держави щодо надання безкоштовних медичних послуг населенню. У деяких країнах
Центральної та Східної Європи встановили певну вартість медичних послуг. В
Естонії огляд лікаря коштує близько 0,4 $. У Чехії введено плату за лікарняне
обслуговування у розмірі 2,3 $ за день перебування у лікарні та оплату швидкої
допомоги — приблизно 2 $ за виклик. У Польщі та Румунії введені платні ліки. У
Латвії уряд прийняв постанову про встановлення часткової оплати медичних послуг
(до 25 %). Безкоштовним у країні залишається медична допомомга дітям та
інвалідам, а також невідкладна допомога [2].
Варто зазначити,
що в Україні медичне страхування є
далеко не масовим явищем. За підрахунками Ліги страхових організацій України,
станом на 2012 рік поліси медичного страхування оформили 2,2 млн. українців, а
частка добровільного страхування залишилися на низькому рівні — 1,1 % [3]. Для
того, щоб ситуація кардинально змінилася і почала рухатися в позитивному
напрямку, потрібно підвищувати страхову культуру населення в сфері надання медичних
послуг.
Також, на жаль,
на українському ринку ДМС часто
трапляються випадки шахрайства. Тому необхідні радикальні зміни в підготовці й
забезпеченні кадрами страхових компаній, а також підвищений контроль держави
щодо страхових компаній, що працюють на ринку ДМС.
Висновки. Для покращення добробуту суспільства за
рахунок забезпечення якісних медичних послуг необхідно реформувати систему
охорони здоров’я України шляхом поєднання добровільного й обов’язкового
медичного страхування. Перехід від системи охорони здоров’я з державним
фінансуванням до системи, яка базується на соціальному медичному страхуванні,
потрібно втілити на основі поступового запровадження обов’язкового медичного
страхування. Добровільне медичне страхування може виступити як джерело додаткових
медичних послуг, так як різноманітність джерел фінансування системи охорони
здоров’я мінімізує соціальні ризики, робить систему більш стабільною і
надійною. Однією з найважливіших складових впровадження ДМС є його популяризація серед населення. Також
необхідно запровадити державне фінансування
мінімального рівня медичного обслуговування. При реформуванні галузі,
для досягнення соціальної та економічної ефективності, потрібне застосування комплексних підходів, що застосовуються у
країнах з схожими системами охорони здоров’я.
Список використаних джерел:
1.
Базилевич
В. Д. Страхування [Електронний ресурс] / В. Д. Базилевич // Знання. – 2008. –
Режим доступу до ресурсу: http://westudents.com.ua/glavy/89286-printsipi-organzats-oms.html.
2.
В
Україні процвітає страхове шахрайство в медичному страхуванні [Електронний
ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://med-insurance.com.ua/review/318.
3.
В
Україні страхова медицина відкладається: у влади немає грошей на реформи
[Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://uainsur.com/stats/non-life/.
4.
Говорушко
Т. А. Страхові послуги / Т. А. Говорушко. – Київ: Центр учбової літератури,
2011. – 375 с.
5.
Нікітчина
О. В. Роль добровільного медичного страхування у фінансуванні охорони здоров’я
України / О. В. Нікітчина. // Вісник. – 2015. – С. 70–75.
6.
Тлуста
Г. Ю. Медичне страхування в реформуванні системи охорони здоров’я України / Г.
Ю. Тлуста. // Вісник Київського національного університету ім. Т.Шевченка. –
2014.
7.
Чому
витрати на медицину важливі для економічного зростання [Електронний ресурс] –
Режим доступу до ресурсу: http://real-economy.com.ua/publication/22/41079.html
Немає коментарів:
Дописати коментар